До початку “Обнова-фесту” залишався один день. День з цвяхами і молотком в руках, день закочених рукавів. День з настовбурченим чубом і пересторогою в грудях. Як ви гадаєте, чому? Що цих молодих і заповзятих католиків заставило морщити лоба і чухати потилицю? Може підрядні організації, котрі на фестиваль везуть сцену, світло, звук… 
Ні звичайно, про такі атрибути сучасного молодіжного екшену організатори подбали завчасно. Як і заздалегідь пожурилися про цікаве, смачне, видовищне, для старих і малих, своїх і чужих, вірних і оглашенних. Одначе напруга до того очікуваного завтра звисала сьогодні і тяжіла над чотирнадцятьма гектарами розлогого музею народної архітектури і побуту в Чернівцях. Те єдине, котре не прописано в генплані заходу і на котре не могла однозначно відповісти жодна веб-сторінка – це погода на неділю 14-го червня. Що можна вдіяти, коли телевізор каже тобі про штормове попередження і рахує збитки від погодних катаклізмів у сусідніх областях. А тут гектари і гектари садовини, лісу, поля, зеленої паші, центнери і тони густого солодкого повітря, кубічні кілометри дерев’яних склепінь під дранкою та соломою, сотки літ чужої долі, котра ще й нині парує над музеєм, ніби дух гарячої кулеші, яку бабця щойно вивернула на кружок дерев’яний. Отаке буковинське старовинне село в десяти хвилинах їзди від міської ратуші тихенько причаїлось під вивіскою - музей. Над цим чернівецьким селом завтра буде припасований золотоверхий купол української церкви, а нині ще дірявий солом’яний капелюх молодої обнови, котра покидала посеред галявини музею цвяхи, клевці, інший нестуденський реманент і взялася до молитви за погоду. Молимося щиро, нічого не бачимо і не чуємо. Не бачу мокрих спин і не чую мобільного, в котрому хтось із завтрашніх гостей розказує, що також на дощовій молитві у Зарваниці. Між черговим отченашем встигаю попросити молитви перед Матінкою за погоду на “Обнова-фест 2009”. Молимося…
“Через по-ле Украї-і-ни, ішла Божа Мати…” Наспівую, нашіптую, мугикаю собі попід ніс. Авжеж, чудо таки сталося! Чудо дивне із небес – сонце на Обнова-фест! Поспішаю на святочну архієрейську Літургію, котру в соборі буковинських священиків відправляє правлячий єпископ Коломиї та Чернівців владика Микола Сімкайло. Велично, святково, побожно… І побігли ріки, річечки, струмочки живого люду до обновлянського села. Йдуть люди сотками, поспішають з церков аби встигнути на молитовне начало молодіжного фесту. Щасливий і я щасливо дістався до музею під відкритим небом.
Сонце тут і сонце там. Здається за пару годин, як я востаннє був тут звечора, щось таки чудесного в музею сталося. Глипаю на музейні дерев’яні млини, киваю їм, а вони мовчки у відповідь – “Слава навіки…” Позапишнювалися солом’яні хатки, зважніла колись сільська управа, гостинно одтворився вже давно тверезий з кінця 18 ст. український шинок. Кожен “експонат” старого музею грав сьогодні свою колись молоду роль. І тільки святково мовчала кузня, вона пройшла добру школу невідомого коваля –”пам’ятай день святий…”
“Ще і ще в мирі Господові помолімося!” - виспівує на великому новенькому постаменті церковних хор перед Чудотворною іконою Матері Божої Чернівецької. Єпископ Миколай молебнем за студентів, учнів, українську молодь відкриває урочисто “Обнова-фест 2009”.
“Ще і ще..” за жертводавців, за меценатів фестивалю, владу, ще і ще лине попід усміхнене небо. Стою посеред люду Божого, а думками зачепився за верхівки отих високих дубів, гойдаються, колишуться велети у відповідь церковному регенту. Вправо, вліво розгойдують молитву. А он ота крайня лісосмуга, котра відгороджує цивілізацію, ще вчора тримала на своїх плечах мокрі міхи повних буревію, про них панянка з телевізора казала, а нині верхівки розпростертими пальцями хапаються за сонце. Я таки маю гадку, що тої ночі полем буковинським пройшла Божа Мати, а на тих деревах зосталися золоті нитки від парчевих риз Богоматері. Вертаю швидше до справ церковних, бо молебень завершується. Звісно Церква має багато справ, про всі і не передумаєш. Знаєте, я частенько попадаю на різні церковні релігійні конференції, дискусії, зустрічі. Говоримо там про потреби нової євангелізації, пробуємо додати душпастирям нової помочі. І це направду великі потуги Церкви в новому часі. Споглядаємо на приклади європейської церковної спільноти, жадаємо чогось зачерпнути, підгледіти, роздобути та втілити у своїх парафіяльних спільнотах. І таки зазираємо, і таки бачимо розмаїті ноу-хау (даруйте). Це так мені вирвалося. А як ще назвати те, що я підгледів в одній німецькій спільноті, де службу недільну перенесли на суботу, бо в неділю рано треба на пікнік їхати. Або, чи можливо поряд з кадильним миром засмакувати приправлений дух на тій же німецькій парафії від смаженини та грилю, ковбаски таки не встигли зарум’янитися поки йшла укоротана служба. Жертовник поряд з ударною установкою і бас гітарою. Різні неокатехуменальні дива діялися в наших сусідів, поки наші отці з вірними за гратами вимолювали європейський союз. Ні, я зовсім не проти – щоб доброго перейняти. Соціальне та харитативне служіння якраз у сусідів подиву гідне. Але ж треба бачити не тільки проекти “Реновабіс”, чи “Церкви в потребі”. Вражають зголоднілі, напівпорожні муровані святині європейського дому. (Американського також). Я себе питаю котра теоретична база (школа) здатна приготувати таких молодих людей як ось оці, що поруч зі мною на молебні. Пішки прийти до святої Зарваниці, бути там оплаканими літніми зливами і на другий день приїхати на “Обнова-Фест” до Чернівців, ще й так весело і щиро тут аплодувати. Наша свята віра - добра школа Європі. До слова, у цих молодих людей гарні вишиванки. Про вишиванки може згадаю пізніше, а ось про практику глибокої молитви і увагу церкви до таких дітей кажу в наступнім рядку. Хочу сподіватися, що наступного року етно-духовний фестиваль Обнови впишеться у проекти Всецерковної молодіжної комісії. Студентська Обнова, як і академічна Обнова – це діти Митрополита Шептицького, це надія патріарха Йосипа на вишкіл української еліти. Мені особисто, як гостю, вже другого фестивалю бракувало листа, чи письмового слова відповідального за молодь у нашій Церкві. Захід видався напрочуд Всеукраїнським. Зібрати і об’єднати рок-гурти Києва, Чернівців, Хмельницького і т.д змогла студентська братія. Зорганізувати понад десять майстер-класів народного мистецтва, де вчителями були майстри різних регіонів, це також зробила студентська спільнота. Студенти “Обнови” знайшли потрібні слова жертводавцям фестивалю. Чудесна традиційна фольклорна сторінка фесту. Обновлята зуміли збудити інтерес телевізійників - провідних в Україні телекомпаній. За це вам студенти-католики честь і хвала! 
Вечоріє. Почесні гості фестивалю, державна влада краю у супроводі єпископа та панотців обійшла всі майстер-класи. Наївшись фестивальної кулеші “Оближи губи” і напившись квасу, я також зручно вмостився на галявині, де з неабияким зусиллям найшов вільний клаптик травиці для карімату. На головній сцені фестивалю завершувався час “саунд чеків” - це відведений програмою час для настройки “живого” звуку і інструментів. А тим часом в обновленське село прибуло нового молодого люду з міста. Представники інших молодіжних субкультур потягнулися до головної сцени. Охорона “Тризуб” дуже гарненько рідною мовою нагадувала молодим роззявам основні засади і нові для них правила християнського етикету. Багато хто з них, чи не вперше почув, що крім їхньої “субкультури” існує ще й традиційна українська культура, основою котрої є національні і християнські джерела. Музичний вишкіл молоді продовжили фахові ведучі фестивалю. Ну а далі забава. Справжня забава з піднятими до неба руками, з підскоками, з вихилясами. Емоції збігали піною вареного на шпаргаті молока. Хоч дуй на нього, хоч руками тримай, а воно все рівно попри уважність твою тай втече. Стиглий вечір частицями молодечого драйву окормлював кожного. Українська сучасна музика успадкувала дух, котрий звеселяє серце людське. Ну, а напередодні пилипівського посту й сам єпископ велів забавлятися на здоров’я душі і тіла. Вікарій буковинський отець Валерій Сиротюк близько до кінця рок забави прийшов на головну сцену запросити молоду братію згадати у молитві українських героїв. Дуже коротка, але щира молитва з фестинцями була ще одною краплею нарду на Тіло Христове. На завершення молитовного слова отець Валерій попросив на сцену батька славної родини Лазаруків – Мирослава Лазарука - письменника, заслуженого діяча мистецтв України, а головно батька двох молодих хлопців Мар’яна та Тараса Лазаруків котрі й очолили оргкомітет фестивалю. Панотець в дуеті з паном Лазаруком попросили молодь заспівати гімн січових стрільців “Ой у лузі червона калина”.
І поплила червона калина у виконані п’ятитисячного хору вище старих вітряків, понад строю кузнею, попри мовчазний шинок, далеко-далеко ховаючись за скронями лісосмуги. І вже ніхто з учасників фестивалю не знав, чому палає так яскраво небо, чи від червоної калини, чи то від фестивальної ватри. А небесні вогняні язики пожирали насліддя нашої бездуховності і отворялися молоді груди, і дихалося легше. “Обнова-фест 2009” завершився, та піст буде недовгим.
Репортаж з “Обнова-фесту” Антоній Ромко, Чернівці-Коломия
