Буковина, 6 липня 2008 р.Б.
Про головні події на етно-духовному фестивалі “Обнова-фест 2008”. І про найцікавіше: молодь єднає Українську Церкву не на папері, а на фестивальному подіумі, а українські рок-гурти та їх фани слухають науку священика про формат Ісуса Христа.
Дещо про це та інше у репортажі Антонія Ромка з фестового майданчику “Під відкритим небом” - музею архітектури та побуту в Чернівцях. 
Недільний ранок виштовхав мене з вокзальних дверей на бруківку сонного міста. Потягаються маршрутки, зівають, пчихають тролейбусні двері, вітринні ока маленьких магазинчиків піднімають залізні вії. Тягнуть мій рюкзак з кариматом волонтери. Ні, дві волонтерки. Дякую чемно… Я пробудився також.
Красиве місто, шляхетне. Кажуть мої зустрічальниці, що Чернівці бережуть власне обличчя. А й справді, жодного Макдональдза, жодного бляшаного генделика на тротуарі. Цього року Чернівці святкують своїх 600 років з дня першої офіційної згадки.
Позаду десяток міських тролейбусних зупинок, і ось виїжджаємо по прямій на кінцеву – “Кемпінг”. Поки сидів-стояв у цьому рекламнику на колесах, – поперечитув усі заголовки. Цього разу мені не кололо в очі, бо пригледів цікаву фішку чернівецьких обновівців. Їх бане рочки, досить симпатичні, по всіх стінах міської гойдалки. Пізніше мій колега з місцевого часопису потішався, що ці невинні церковні дітлахи вмудрились на всіх маршрутах запустити відеорекламу. Ого, думаю собі, такі невинні крутелики. Хоча грамотно проведена реклама – це винахід багатих духом студентів.
Музей архітектури і побуту. Мамо рідна, приїхали. Падаю лицем до асфальту зі стиду. При вході до широкого поля через дерев’яну браму мене стрічають троїсті музики. Зашарівся я не тому що поважно стрічають, а тому що люди у вишиванках уже всі вервичкою через браму “славайсу-славайсу”, а моя вишиванка прасується у рюкзакові. Це називається “здрастує”, до речі, так також віталися на брамі люди, і я таки остаточно зрозумів, що знаходжусь на Буковині.
Гай, гай… Ту файнюсько. За брамою хатки солом’яні, білесенькі чистесенькі копичками з сіном свіженьким попідпирані. Два млини вітряки клаповухі кожного зазивають ближче. Праворуч у лісочку димок смачний стелиться. Зліва на дерев’яні сцені хтось віночки із зіллям смикає. Бігає отець духовний руками диригує – радить, де краще ікону Пречистої замостити. Кажу собі: от коли вже на образ рушник вишитий ляже, значить приготування скінчились. Ось тоді, Антоне, через об’єктив свій все перепровіриш, чи правда все так доладно тут, як інформує місцева ФМ-ка.
- Пр-р-р-р !. Кричить хтось на мене. Оглядаюсь, ні, це не мені, а рижій кобилі.
- Тихо-ша, вуйку, вибачиюсь, не треба на мене пиркати, – вступаю дорогу.
Коні повеселішали, фірман капелюх поправив і батогом гайда. Ще б пак, фестивальне “таксі”! Дітей повнісінький віз, правда не сільських, а джинсових з чупа-чупсами. Йду далі “селом”, тай думку проганяю, а вона бігцем перед мене, каже: – ото, Антоне, може отаке село буковинське, тільки в музеї архітектури і побачиш!
Зелений пагорб упирається в акуратні рядочки городини, біля примарні (сільська управа) розмістився майстер-клас з вишивки, біля хатини “Багача”, покритої мальованою бляхою, сидить гончар – фігурки ліпить. Туди круть, сюди верть, пальцями, наче вареники з вишнями, закручує земляне тісто. Так і хочеться запитати майстра Іллю Васеловича, коли він у свої кумедні скульптурки життя вдихне. Усміхається майстер, пропонує глядачам назву композиції дати (чоловяги з протягнутими руками догори). Хтось каже – то родина на вечірній молитві, інший перебиває, – ні, то діти з Чернівецької “Обнови” у кабінеті спонсорів перед фестивалем. Кумедні такі… За годину обійшов всі майстер-класи. Спеціально про це описувати не буду, залишу вам охоту на другий рік самим стати майстрами лозоплетіння, бондарства, ковальської справи, або може здійснити свою дитячу мрію – посидіти за ткацьким верстаком не для фотосесії, а як на справжній сесії іспит глядачам здавати. А потім тішитись своїми мінідециметрами фестивального килимка.
Щасливий, захеканий, спантеличений, обцільований, трішечки задимлений ватрою, на котрій парує фестивальна кулеша, приходжу до музейної дерев’яної церкви. Чую, хор церковний готується до молитви. Дивлюся, а товариш мій ніяк на молитву настроїтись не може. Все мені перечитує вголос фестивальне меню: “Кулеша “Оближи губи” з бринзою, з шкварками, добрими словами на свяченій воді. Хочеш знати як вариться запитай у Івана”. Ніяк колега не вгомониться, може того що він Іван, а може просто уявив себе після порції кулеші. Усміхається, щасливий.
Дерев’яна церквиця, привезена до музею ще в совітські часи, як взірець прикладного мистецтва із села Драченці Кіцманського району. Скільки ото тих Божих експонатів поїла ненажерна комуна… Кожна церква дерев’яна мала своє дубове мереживо, кленову запаску. Захожу до середини. Пахнуть провощені сволоки, в тональність сі-бемоль мажор ллється скрип царських врат. Начуваються голоси ніби щойно охрещених у храмі немовлят і жіноче голосіння. Пізніше мені розповідали фестивальні гості православної церкви: “Ми кожного року на Миколая приходимо до Черновец у нашу церковцю. Наш панотець два рази ту правив Службу Божу. Тут нас багато є хто хрещений у цім храмі”. Розказує дідусь радісно, я слухаю також радісно, однак і він, і я почуваємось ніби розмовляємо біля шпитального ліжка, де нам дозволили коротке відвідання лежачого. Не добре панове керівництво, церква має жити у своїм селі, як і діти біля своїх батьків…
Потихенько сонечко над головою стало. Полудневий солод навіяв умиротворення. Присів я на зеленому свіжоскошеному газоні, а так хотілось впасти горілиць у трави рум’янку і чебрецю, досхочу забутись… Приліг, граю у піжмурки з сонячними зайцями, рахую небесні білі табуни – скачуть хмари у розлогій висі.
- Запрошуємо учасників першого Буковинського етно-духовного фестивалю “Обнова-фест 2008” до дерев’яної сцени перед ікону Матері Божої Чернівецької на спільну молитву Українських Церков за єдність Церкви. - Молоді голоси ведучих збудили мене до дійсності. Схопився на ноги. Довкола підтягуються святочні люди до центру подій. Церковні громади міських парафій квапились на молитву. Щасливі церковні очі виказували задоволення. Кожен чекав, що ось молитовне благословення дасть старт святочному спочинку і фестивальна брама заступить метушню міського пейзажу. Поважні ґаздині з цікавістю зиркали на ярмаркові ряди, а там сила силенна вишиванок, національних строїв, чудернацьких сувенірів, потрібних на ґазді українські саморобки та ще щось таке на чому увага студентів трималася недовго.
Під куполом “Обнова-фесту” міняються поцілунками “наші” отці з також “нашими” священиками (православні і греко-католики). Тепер “наших” перед іконою Богородиці Собору Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ стало вдвічі більше. Шкода, звичайно, що ця єдність ненадовго, і зрозуміло що на показ, однак і така форма братньої любові прийнятна. Молюся разом з усіма. Підношу очі у вись і хочу застановитися на духовній рефлексії. Тільки-но очі до неба, а там знову мої улюблені пухнасті табуни перебігають дорогу. А й справді, чого стільки Господа турбувати у справах людських. Якщо хочемо повернутись до єдності, то треба просто почати це робити волею людей, а благословення Господнє на цей акт людський давно вже є…
Молитва єдності поступово накривала сакралами найближчі споруди музею. Здавалося, ангели розліталися від ікони Богородиці і доторкалися кожного листочка, кожної травинки, все заливалося благовонним зелом. Два старі млини випростались так ніби новенькі засіки, а два вітрила нагадували патериці на богослужінні. Зиркнув на небо, а там вітер приніс возглас священика “стояти просто”. Хмарки повклякали і завмерли. На дорозі до Бога було просторо і чемно. Я молився… Священики тим часом дякували матерям за добрих синів і доньок, запрошували досвідчених літніх стати на місце немудрих юних. Літня пані, яка була поруч, не на жарт готувалася піти на зустріч молоді з рок музикантами. Пані Тетяна своїй товаришці так і сказала: “Ти як собі хочеш, а я ще тут залишусь після другої молитви”. Другу молитву організатори запропонували в програмі саме перед зустріччю молоді з рок гуртами. І бути до кінця означало, що пані Тетяна готувалася йти з музею додому пішки. Адже після 23.00 рекламники на колесах уже не ходили. Звичайно, а для чого ще їм вештатися по місту після завершення фесту? (зауважте це організатори на майбутнє).
А втім, організатори – чернівецька “Обнова” показали пристойний рівень. Їдучи на чергову молодіжну зустріч християнської молоді, я уявляв собі досить типову картину: безкомпромісна ініціатива духовних лідерів, повна ігнорація світської молоді, нещирість попсових фанерних акторів, типові меседжи на кшталт” давайте жити дружно, і найголовніше – всюди бачу одне і теж, точніше одних і тих: церковне братство, сестринство, хори, семінаристи, сестри монахині, брати монахи, клірики, харизматичні і інші мало дотичні рухи, а молодь де? Я погоджуюся з думкою Івана (про нього 53 рядок зверху:), він каже, що наші Церкви вщент заповнені молодими, юними людьми, вони відчувають потребу спілкування з Богом. Однак “meeting of young people” в інтерпретації сучасних молодіжних лідерів викликають навіть у церковної молоді смуток. Куди ходить інша молодь – запитай у церковної молоді. А ще краще – запитайте у Івана, заодно і рецепт кулеші можна вияснити.
Хочеться файно і красно подякувати Чернівецькій “Обнові” за рівень таки фесту. Сьогодні зібрати понад 5 тисяч людей і тримати їхню увагу протягом цілого дня – це рівень, до якого ой, як треба ще багатьом тягнутись.
Чернівецька “Обнова” - якісна академічна школа.
Блаженійший Патріарх Любомир у звернені до учасників “Обнова-Фесту” сказав: “Товариство “Обнова” згуртовує і дає можливість спільно поглиблювати зрозуміння отих правд, які вивчаємо у нашій академічно-виховній діяльності. Від своїх початків воно було подумане, як збір християнської інтелігенції: спочатку — у час вищих студій, а опісля — у діяльності високоосвідчених осіб. Наголос тут був не тільки на саму професійну вищу освіту, але на здібність зробити своє широке знання впливовим на довкілля, бо це є завдання того прошарку суспільства, який уміє глибоко зрозуміти правди життя, бистро аналізувати те, що діється у даний час і спрямовувати своє особисте життя до вищих цілей, а разом із особистим ростом допомагати другим знаходити ціль та вартість їхнього життя. Коли до цих, що так скажу, чисто академічних вартостей додамо ще й релігійний аспект, який черпаємо із джерел святої віри, то вплив християнського інтелігента є дуже важливим і будуючим елементом в житті спільноти.”
Звернення Патріарха до студентства та академічної молоді долила по вінця у тіла буковинських парубків наснаги та впевненості. Звернувся до молодих формалів і неформалів листом привітання владика Миколай Сімкайло - Коломийсько-Чернівецький єпарх УГКЦ, який власне і благословив молодь своїм дозволом в переддень Різдва Івана Христителя зійтися до “вічного джерела – святої Євангелії” на духовно–мистецький молодіжний маніфест.
Зокрема єпископ у своєму зверненні не виправляв молодіжний формат, а звернувся із батьківським “бережіть себе”: “…діти мої, кажуть історики: бажаєш знищити націю - відбери у неї пам’ять, втопи у бруді її героїв та повністю зітри минуле. Лікарі кажуть: бажаєш знищити цілий народ, затроюй юність. Затруєна молодість не пам’ятає історії, не творить сьогодення, не бачить майбутнього.
Не дайте, не дозволяйте зловживати дорослим світу цього вашою юністю.
Збережіть свою молодість і красу, наповнюйте розум високим інтелектом. Шкідливі звички ображають людську гідність. Людська гідність – це образ Бога Живого.
Ви - діти Божі, тому не смію вас нині картати, однак прошу послухайте голос Церкви, який подає благословення і Мир Божий. Бо кожний хто уцерковлений через святу Тайну Хрещення є членом спільноти церковної, спільноти вибраної…”
Рівень фесту ще з самого ранку, перескочив із регіонального до всеукраїнського масштабу. Ось традиційні прикмети для таких оказій: цілоденна присутність на заході державних мужів краю, виступ народного депутата Верховної Ради, вибрані улюблені гурти української молоді з Києва, Вінниці, Чернівців. Молодіжні делегації з Тернополя, Львова, Івано-Франківська, Києва. В часі зустрічі молоді з рок гуртами зі сцени голова патріаршої комісії пан Юрій Підлісний запитав, а чи хоче молодь такого формату “Обнова-Фест 2009”? Молодь скандувала – Так! Тоді пан Підлісний назвав адресу Собору Успення Пресвятої Богородиці, де готуються такі фестивалі і запросив молодь під куполи Церкви. Цікаво виглядав пан Юрій на фоні електронно-музичних приладів.
А от як з’явився у рясі на рок-роздуми вікарій Буковинський отець мітрат Валерій Сиротюк, – це справді був майстер клас. Я й сьогодні розважаю над тезою “Ісус сьогодні і формат Христа” (формат – поведінка, спосіб і форма вираження думки). Організатори подарували шанувальникам рок мелодики годинний майстер клас запальної етно мелізматики від дуету “Писанка”. Кавацюкові цимбали заставили багатьох присутніх серйозно задуматися, чи рок бува походить не від наших коломийок?
Ніченька накрила “село” Чернівецьке. На небі заблищали великі очі пухнастих баранців. Експресивна молодь в такт кивала головами. Наблизився фінальний акорд. Я чекав з цікавістю ще за днини, як буде обіграний споруджений на невисокому пагорбі бовван-опудало, який всівся на дров’яному сідалі. Стихло світло. Я навіть зачув вперше від обіду голоси цвіркунів. Вечірня роса прийшла напоїти стоптані трави. Ведучі перемістили увагу завороженої юрби праворуч головної сцени у затінок містечка. Літня прохолода посваталась з нічним мороком. Загудів розгублений майдан… Впевнений голос запитав народ: “Ви хочете світла і тепла? Якщо так то потрібно позбутись своїх поганських звичок. Знищити новочасних ідолів, які затьмарюють Світло Христове”. Шквал оплесків потвердив бажання і потребу Світла. Під українські бубни вогняне шоу гурту “Тіні вогню” наближались до трону боввана. З кожним вогняним кроком і кожним ударом бубна я розумів що наближається “Обнова-Фест 2008” до фіналу. Блищали небесні очі над Чернівцями, виблискувала ватра у юних очиськах. Світилися радісно очі організаторів. Світло Христове просвіщало всіх.
Слава Богу! До зустрічі на “Обнова-фесті 2009”.
Репортаж Антоній РОМКО, м. Чернівці-Коломия.
